Сухомлинський Василь Олександрович, засновник новаторської гуманістичної педагогіки, написав понад 600 наукових педагогічних праць, серед яких – “Серце віддаю дітям”, “Сто порад учителеві”, “Як виховати справжню людину”.

  Основою концепції Сухомлинського є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Ця ідея є особливо актуальною в умовах реформування освіти.

   Цьогоріч у спеціалізованій школі № 46  відзначають 100-річчя людини, творчість якої – унікальне явище в українській і світовій педагогіці. Це - видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський. Протягом вересня - жовтня пройшли ряд заходів , присвячені 100-річчю Василя Олександровича : тематична виставка літератури "Нова доба освіти за ідеями В.О.Сухомлинського", засідання літературного клубу "Солхат"за темою "Просвітитель, Добротворець, Гуманіст", виховні години та Єдиний урок - заняття доброти "Людина починається з добра".

   Він не лише наш сучасник. Він прогнозував майбутнє освіти, передбачав дефіцит емоційного спілкування, занепад етичної компетентності в суспільстві, тому, очевидно, так щедро в його творах представлене емоційне, естетичне виховання.

   Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. 

   Спадщина кожного митця і кожного вченого має свою долю. Одну досить швидко забувають, іншу якийсь час тримають у полі зору. І лише небагатьом випадає залишитися у «великому часі». Є всі підстави стверджувати, що спадщина Василя Сухомлинського належить до останніх.
   Вона не тільки ввійшла окремим значним розділом в історію педагогіки, а ділом в історію педагогіки, та й зберігла свою актуальність.